Зона відчуження #2: Прип'ять

Мокрі, виснажені і голодні ми зайшли в Прип'ять. Раз в півгодини, я знімав берци, щоб вилити з них воду та викрутити шкарпетки. Вперше в житті змерз так, що боявся про наслідки для здоров'я. Колись в дитинстві я провалився на льоду і біг додому кілька кілометрів в мокрому одязі. І навіть тоді я не змерз так сильно. Як тільки ми побачили знайомі з фільмів та відео-ігор краєвиди, то стало тепліше. Це горіли від щастя очі друзів. 
 
 
Коли відкрився силует Мертвого міста, то ми вже не дивилися на gps і карту. Вважали, що достатньо добре знаємо план Прип'яті. Це ледь не зіграло з нами в злий жарт. Спочатку ми вийшли прямо на КПП, але вчасно його помітили, тому швидко розчинилися в лісі. Нас врятувала погана погода, стражі порядку сиділи в будці.  
 
Далі ми вже були значно обережнішими. Та все ж випадково зачепили сигналізацію діючої трансформаторної станції. Ми тікали через дірку в паркані. Через свій столітровий рюкзак я ледь не застряг в ній. Ми бігли через район гаражів, повністю пограбованих мародерами. Дісталися якоїсь крайньої вулиці,  там кілька разів залягали в кювет від патрульних машин. Тому при першій нагоді злиняли в двори.
 
Природа дуже швидко відвоювала свій простір. Залізобетонні джунглі радянської архітектури були переможені натуральною тайгою. Довелося продиратися крізь хащі до дверей дальнього безпалівного під'їзду. Нам треба було безпечне місце для короткого відпочинку: викрутити мокрі лахи, перевдягнутися в сухе. Я використав свій запасний комплект одягу, який тримав на дорогу додому. В квартирі, в якій ми знайшли прихисток, було навіть піаніно. Мародери видерли проводку і батереї, а от фортепіано залишили. Духовна їжа нас теж мало цікавила. Харчі закінчувалися. В той момент дуже прості речі роблять тебе щасливим, або нещасним. Розділений на двох, шоколадний батончик оживляв і давав дійсно неземну насолоду.
 
Трохи відновивши сили, ми рушили на огляд вечірньої Прип'яті. Йдемо фактично по лісі і тут бац - світлофор стоїть серед дерев! Еталонний постіндастріал. Abandoned places площею, яка перевищує Люксембург (2600 км. кв. проти 2580 км. кв.).
 
Ми прямували до найвищої будівлі Прип'яті - 16 поверхівки з гербом СРСР. Це один з найбільш притягуючих об'єктів для сталкерів, тому він під пильною увагою правоохоронців. Пробиралися обережно і тихо, намагалися менше палитися при підйомі.
 
На горі нас чекав неймовірний краєвид. Вся Прип'ять як на долоні, а на горизонті світиться саркофаг ЧАЕС. Жовто-червоне листя, туман із дощем підсилювали атмосферу постапокаліпсису. 
 
На ніч ми знайшли нову затишну квартирку. В ній були цілі шибки, нормальна підлога без грибка і "київський" радіаційний фон. Зранку ми вийшли на огляд центру Прип'яті.
 

Парк атракціонів Прип'яті

 
Найбільше вразив парк атракціонів. Місце, яке колись було заповнене радістю і дитячим сміхом, зараз огороджене колючим дротом. В чортовому колесі є дійсно щось диявольське. Машинки виглядають як в  науково-популярному фільмі "Світ після людей" від History Channel. В парку є каналізаційний люк, куди все стікало під час дизактивації. Там сильно фонить, тому тримайтеся від нього подалі.
 
Ще цікаво було погуляти в Будинку культури "Енергетик", оглядати радянські фрески. Моторошний ринг в спортзалі, де вже ніколи не буде звучати гонг. Далі вийшли до готелю Полісся і зайшли в радянський супермаркет. Розкидані візки, порожні полиці з підписами різних відділів. Як для дефіцитного СРСР, то це був один з найвищих рівнів сервісу і асортименту по країні.
 
Під час цієї ранкової ексукрсії ми кілька раз або залягали, або тікали і ховалися. Їздять патрулі, або привозять туристів - задача не спалитися. Далі треба ще вийти з Прип'яті. Про те, як сталкери стали автостоперами читайте незабаром в наступному матеріалі.