Подорож в Молдову частина 1ша «Як на нас напав дикий кабан»

Побувши день в молдавському м. Soroca, ми оглянули замок та циганський район, скуштували страв національної кухні і, ближче до вечора, почали шукати, де б краще переночувати. Нормальний готель коштує 50 євро за двомісний стандарт, а те, що було дешевше, виявилося совковим совком. На цей випадок у нас був альтернативний варіант – розбити табір на березі Дністра і ночувати в наметах.
 
Ми поїхали в ліс на захід від села Косеуци (Cosăuţi), що розкинулося на березі Дністра  (молдавани називають його Nistru). Територія була вибрана чисто по супутниковому знімку на Google Maps – там були високі пагорби над річкою, великий ліс і нормальний під’їзд від села.
 
Ми розбили табір, поїли, покупалися в Ністру – вода дивовижно чиста, але вже вересень – тож це був суцільний #IceBucketChellenge :) Вже стомлені думали йти спати, але треба було назбирати дров на ніч. Я спустився вниз до річки – там були великі дровиняки, а на горі біля нас вже все давно визбирано. Тащу колоду і чую якийсь шум здалеку.  Бачу в мою сторону біжить здорова собака за метрів 100 і несе щось в зубах. Тварюка підбігає ближче і я розчихляюся, що це не пес, а дикий кабан і то не щось в зубах, а такі величезні ікла. І біжить воно прямо на мене. За мить, я був так високо на дереві, що потім була проблема злізти.
 
Я своїм кричу: «Тут кабан дикий на мене напав, я на дереві!». Цей ікластий пумба покрутився біля дерева і покарапкався по горбку наверх до нашого табору.  Я кричу: "Тікайте в машину, він до вас біжить".  Далі я почув постріли з сторони пограничної застави. Думаю, зараз мене ще мисливці пристрілять і кричу "тут люді!", вони мені щось відгукнули по-румунськи, я їм: "Тут люді, я вас нє панімаю")) вони вже по-російськи: "На вас кабани ідут".
 
Юра, який був біля машини, зробив з обгорілого кілка щось схоже на піку і метнув ним в розгнівану тварюку, але кабан навіть не зреагував на це. Були спроби нагнати його камінням – теж не допомогло. Вепр ходив між моїм деревом і табором, наганяючи на нас страх. За цей час уже стемніло. Мені вже кожна пляма почала здаватися, що то кабан.
 Всі втікли до машини, і так перечекали поки він сам кудись піде. Я чекав на дереві. Коли пересвідчилися, що він полишив нас в спокої, я зліз того бука і за кілька секунд блискавкою вилетів на горбок до машини. Вирішили спати в авто, але це виявилося дуже незручно. В готель в місто їхати боялися, бо вже всі випили вина і зустріч з поліцією нічим хорошим не закінчилася б.
 
Я запропонував їхати в село і проситися до людей, щоб поставити намети в садку, але по дорозі ми знайшли базу відпочинку і там познайомилися з пані Оксаною. Ми їй розказали, що сталося, а вона з нас рже і каже, що це був Васька – приручений кабан лісника, його навіть гладити можна. Каже: «Можете йти назад – нічого він вам не зробить». Але ми все-таки залишилися  в неї на базі. Цілий наступний день, наші дівчата з нас прикалувалися, що ми злякалися ручного веприка, але в останній день нам вдалося побачити кабана Ваську. В порівнянні з тим, що напав на нас, він виявився маленьким, лякливим євнухом і, що головне, зовсім без ікол. Він мирно пасся з коровами, жер жолуді, заїдав травою. Коли ми підійшли ближче, то кабанчик злякався і втік в кущі. Це була зовсім інша тваринка, тому ми дуже правильно зробили, що не повірили тоді Оксані, що той монстр насправді безпечний.  Помічник лісника потім нам розказав, що тут є й інші дикі вепри, які приходять під село, сполохані прикордонниками. Тому стережіться кабанів, сполоханих прикордонниками, вони можуть бути небезпечними :)